КОНГРЕГАЦІЯ НАУКИ ВІРИ. ЗАУВАЖЕННЯ, ЩО СТОСУЮТЬСЯ ПРОЕКТІВ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ ЗВ’ЯЗКІВ МІЖ ГОМОСЕКСУАЛЬНИМИ ОСОБАМИ

ВСТУП

1. Різні питання, що стосуються гомосексуалізму, були останнім часом багато разів порушувані через Святого Отця Йоана Павла II та відповідні дикастерії Апостольської Столиці.(1) Йдеться бо про явище морально і суспільно тривожне, також в цих країнах, в яких не набирає якогось особливого виміру з точки зору розпорядження закону. Будить натомість більший неспокій в країнах, які вже легалізували або задумують легалізувати гомосексуальні зв’язки, в деяких випадках включно з повноваженням до адопції дітей. Нижчезгадані Зауваження не заключають нових доктринальних елементів; їх метою є нагадування основних істин, пов’язаних з вищезгаданою проблемою і вказівка декількох аргументів про раціональний характер, що можуть послужити єпископам у виконанні більш конкретних дій з врахуванням існуючих ситуацій в різних регіонах світу: дій, що служать охороні та промогуванню гідності подружжя як підстави сім’ї і стійкості суспільства, якого ця установа є конститутивною частиною. Ті зауваження мають на меті також скерування дій католицьких політиків, яким вказують принципи поведінки, сумісної з християнським сумлінням у ситуаціях, коли мають вони до справи із законодавчими проектами, пов’язаними з цією проблематикою.(2) Оскільки стосуються вони морального природньного права, нижчезгадані аргументи пропоновані є не тільки віруючим, але також всім особам, що займаються пропагуванням, і захистом спільного блага суспільства.

I. СУТЬ ТА НЕВІДКЛИЧНІ

ВЛАСТИВОСТІ ПОДРУЖЖЯ

2. Навчання Церкви про подружжя і про комплементарність статі піднімає правду, вказану через правий розум (recta ratio) і як таку прийняту всіма великими культурами світу. Подружжя не є будь-яким зв’язком між особами. Лишилося воно установлене через Творця у своїй істоті, принципових властивостях і цілях.(3) Жодна ідеологія не може позбавити людського духу певності, що подружжя існує тільки між двома особами різної статі, які через взаємну особову віддання, їм відповідне і виключне, прагнуть до єдності їх осіб. Таким чином удосконалюються взаємно, щоб співпрацювати з Богом в переданні і вихованні нового людського життя.

3. Природня істина про подружжя була підтверджена через Одкровення, що міститься у біблійних текстах про створення, що є також виразом первинної мудрості людини, в якій дає чутися голос самої природи. Існують три основні елементи плану творця, що стосується подружжя, про яке говорить Книга Буття.

Перш за все людина, образ Бога, була створена “чоловіком і жінкою”  (Бут 1,27). Чоловік і жінка є собі рівні як особи і доповнюються як окремі статі. Статевість з одного боку належить до біологічної сфери, з другого ж, винесена в людському створенні на новий рівень – особовий, на якому тіло і дух об’єднуються.

Крім того, подружжя було установлене через Творця як форма життя, в якій реалізовується спільнота осіб, пов’язана з виконанням статевих актів. “Тому чоловік опускає батька свого і матір свою і з’єднується зі своєю дружиною так стисло, що стають одним тілом”  (Бут 2, 24).

Врешті, Бог забажав доручити цьому зв’язку чоловіка та жінки особливу участь у своїй творчій справі. Тому благословив чоловіка та жінку цими словами: “Будьте плідні й розмножуйтеся”  (Бут 1, 28). У плані Творця комплементарність статі та плідність належать отже до самої природи інституту подружжя.

Більш того, подружній зв`язок чоловіка та жінки був винесений через Христа до гідності таїнства. Церква навчає, що християнське подружжя є знаком союзу Христа з Церквою (пор. Єф 5, 32). Це християнське значення подружжя не зменшує глибоко людської цінності подружнього зв’язку чоловіка та жінки, але її підтверджує та зміцнює (пор. Mт 19, 3-12; Mк 10, 6-9).

4. Не існує жодна підстава до співставлення чи заснування аналогії, навіть далекої, між гомосексуальними зв’язками і Божим планом, що стосується подружжя та сім’ї. Подружжя є святим, натомість гомосексуальні зв’язки залишаються в суперечливості з природним моральним законом. Гомосексуальні вчинки бо “виключають із статевого акту дар життя. Не виникають із справжньої чутливої і статевої комплементарності. В жодному разі не зможуть бути схваленими”.(4)

У Святому Письмі гомосексуальні взаємини “осуджені як серйозне розтління… (пор. Рим 1, 24-27; 1 Кор 6, 10; 1 Tм 1, 10). Цей суд Святого Письма не уповноважує до заяви, що всі, хто доторкнутий цією неправильністю, мають тим самим особисту провину; свідчить однак, що акти гомосексуалізму внутрішньо невпорядковані”.(5) Таку саму моральну оцінку ми знаходимо у багатьох християнських письменників перших століть (6) і лишилася вона однозначно прийнята католицькою Традицією.

Проте, згідно навчання Церкви, чоловіки і жінки зі гомосексуальними схильностями” мають трактуватися з повагою, співчуттям і делікатністю. Потрібно уникати по відношенню до них яких-небудь ознак неслушної дискримінації”.(7) Такі особи є покликані, так як інші християни, до життя в чистоті.(8) Але гомосексуальна схильність “об’єктивно невпорядкована” (9) і гомосексуальні “чини є гріхами, що залишаються в глибокій суперечливості з чистотою”.(10)

II. ПОЛОЖЕННЯ ПО ВІДНОШЕННЮ ДО ПРОБЛЕМИ

ГОМОСЕКСУАЛЬНИХ ЗВ’ЯЗКІВ

5. По відношенню до явища гомосексуальних зв’язків, фактично існуючих, цивільна влада приймає різні положення: часом обмежуються до толерування цього явища; інколи заявляють пропозиції легалізації таких зв’язків, під приводом запобігання – відносно деяких законів – дискримінації особи, яка живе разом з особою цієї самої статі; у деяких випадках підтримують навіть рівноправ’я гомосексуальних зв’язків і подружжя у відповідному цього слова значенню, не виключаючи визнання законної спроможності щодо піклування про адопцію дітей.

Там, де держава приймає політику фактичної толерантності, що не притягує за собою законодавства, яке було б виразним узаконенням таких форм життя, слід власне розрізнити окремі аспекти питання. Моральне сумління вимагає, щоб у всякому разі, бути свідками повної моральної істини, якій протистоять однаково схвалення гомосексуальних взаємин, як несправедлива дискримінація осіб зі гомосексуальною схильністю. Потрібно отже поводитися в дискретний і розсудливий спосіб, маючи на увазі, наприклад, наступну мету: виявити можливе інструментальне чи ідеологічне використання цієї толерантності; висловити однозначно неморальність зв’язків цього типу; нагадати державі про необхідність утримання явища у межах, так щоби воно не становило загрози для суспільної моральності і, перш за все, не наражало молодих поколінь на помилкові концепції статевості та подружжя, що позбавило б їх необхідної охорони та посприяло б, крім того, до розширення самого явища. Тим, які в ім’я цієї толерантності хочуть вживати заходи на користь надання визначених прав гомосексуальним особам, що живуть разом, з собою, слід нагадати, що толерування зла є чимось цілком відмінним від схвалення і легалізації зла.

У випадку юридичного узаконення гомосексуальних зв’язків або юридичного зрівнювання гомосексуальних зв’язків і подружжя разом з наданням їм прав, які відповідні тому останньому, необхідне є протиставлення в ясний і виразний спосіб. Слід утриматися від якого-небудь формального співробітництва в сприянні та запровадженні в життя прав, так виразно несправедливих, а також, якщо це можливе, від дії на виконавчому рівні. У цій матерії кожен може звернутися до права відмови покори зі спонук (приводу) сумління.

III. РАЦІОНАЛЬНІ АРГУМЕНТИ ПРОТИ

ЮРИДИЧНОЇ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ

ГОМОСЕКСУАЛЬНИХ ЗВ’ЯЗКІВ

6. Розуміння аргументів, спричиняючих необхідність протиставлення таким чином інстанціям, що намагаються узаконити гомосексуальні зв’язки, вимагає декількох специфічних етичних зауважень, що різняться  у своїй природі.

У порядку, що відповідає вірному розуму (recta ratio)

Завдання цивільного права безсумнівно більш обмежене ніж морального права, (11) і цивільне право не може входити в конфлікт з вірним розумом (recta ratio) без втрати тим самим обов’язкової сили для сумління.(12) Кожне право, установлене через людей, має рацію буття як право настільки наскільки сумісне з природним моральним правом, що визнається вірним розумом (recta ratio), і наскільки поважає зокрема невід’ємні права кожної особи.(13) Законодавства, прихильні  гомосексуальним зв’язкам, суперечні з вірним розумом, оскільки дають юридичні аналогічні гарантії для тих, які надаються інституту шлюбу, зв’язкам між двома особами цієї самої статі. Беручи до уваги цінності, які з тим пов’язуються, держава не може легалізувати таких зв’язків без погрішності своєму обов’язку сприяння та охорони підставової установи для спільного блага, яким є подружжя.

Можна було би запитатися в якому сенсі може бути проти спільного блага розпорядження, яке не наказує жодного особливого збереження, а обмежується до юридичного визнання фактичної реальності, яка мнимо здається не спричиняти несправедливості по відношенню до нікого. У цьому відношенні слід зважити перш за все існуючу різницю між гомосексуальною поведінкою як приватним явищем, а цією самою поведінкою як суспільними відносинами, юридично передбаченими та схваленими, включно з наданням їй рангу однієї з установи законної системи. Цей другий випадок не тільки набагато більш серйозний, але приймає засяг, набагато більший і глибший, через що провадив би до змін цілого суспільного ладу, які виявилися б суперечними із спільним благом. Цивільні права є принципами, що скеровують життя людини в лоні суспільства, до добра або до зла. “Відіграють роль дуже важливу , а часом вирішальну у процесі становлення визначеної ментальності та звичаю”.(14) Форми життя і зразки, що в них висловлені, не тільки зовнішньо формують суспільне життя, але ведуть до модифікації в нових поколіннях розуміння та оцінки поведінки (вчинків). Узаконення гомосексуальних зв’язків спричиняло б отже прикриття деяких фундаментальних моральних цінностей і девальвацію інституту подружжя.

У біологічному і антропологічному порядку

7. У гомосексуальних зв’язках бракує цілком біологічних і антропологічних елементів подружжя та сім’ї, які могли б бути раціональною підставою для юридичного узаконення таких зв’язків. Не є вони в стані забезпечити відповідно продовження роду і тривання людського виду. Можливе користання середниками, відкритими для доступу через останні відкриття в галузі штучного запліднення, крім того що пов’язуються з серйозною погрішністю належній повазі людської гідності, (15) не змінили б аж ніяк цій їх неадекватності.

У гомосексуальних зв’язках є також цілком відсутній подружній вимір, який являє людську та впорядковану форму статевих відносин. Є вони справді людськими тільки тоді та лише настільки, наскільки виражають і укріплюють взаємну підтримку статі в подружжі і залишаються відкриті на передання життя.

Як показує досвід, відсутність сексуальної біполярності створює перешкоди для нормального розвитку дітей, можливо, включених до таких відносин.  Вони не мають досвіду материнства чи батьківства.  Включення дітей у гомосексуальні союзи шляхом усиновлення означає фактично насильство над цими дітьми в тому сенсі, що їхня вразливість використовується для інтеграції їх у середовище, яке не сприяє їх повному людському розвитку.  Звичайно, така поведінка була б серйозно аморальною і суперечила б принципу, визнаному також Міжнародною конвенцією ООН про права дітей, згідно з якою найкраще значення, яке необхідно захистити, є в будь-якому випадку благом дитини, яка є слабшою та беззахиснішою.

У соціальному порядку

8. Суспільство зобов’язане своїм виживанням сім’ї на основі шлюбу.  Неминучим наслідком юридичної легалізації гомосексуальних об’єднань є підрив визначення шлюбу, що робить його інститутом, який у своїй юридично визнаній природі втрачає істотне посилання на аспекти, пов’язані з гетеросексуальністю, наприклад, завдання прокреації та виховання.  Якщо, з юридичної точки зору, шлюб між двома людьми різної статі був визнаний одним з можливих шлюбів, то концепція шлюбу радикально зміниться, з серйозною шкодою для загального блага.  Ставлячи гомосексуальні стосунки до тієї самої юридичної площини, як пара або сім’я, держава діє довільно та входить у конфлікт з власними обов’язками.

Для підтримки легалізації гомосексуальних відносин не можна застосовувати принципи поваги та недискримінації кожної людини.  Бо роблення відмінностей між особами або відмова у юридичному визнанні або надання певної соціальної допомоги не допускається лише тоді, коли вони суперечать справедливості. (16) Непризнання соціально-правового статусу шлюбу згідно форм життя, які не є і не можуть бути подружніми, не виступає проти справедливості, а навпаки, нею вимагаються.

Не можна відкликатися раціональним чином також на принцип слушної особистої автономії.  Інша справа, що окремі громадяни можуть вільно займатися діяльністю, щодо якої вони мають зацікавлення, і що ці заходи загалом охоплюються загальним цивільним правом на свободу;  цілковито іншим є те, що діяльність, яка не робить значного або позитивного внеску у розвиток особи та суспільства, мусіла би отримати від держави специфічне та окреслене правове визнання.  Гомосексуальні зв`язки не виконують, навіть у найпоширенішій аналогії, завдання, для яких шлюб і сім’я заслуговують на властиве та специфічне юридичне визнання.  Існують, однак, обґрунтовані підстави зробити висновок, що такі відносини шкідливі для вірного розвитку людського суспільства, особливо якщо це дозволить їм збільшити їх ефективний вплив на суспільну тканину.

У правовому порядку

 9. Оскільки подружні пари мають завдання гарантувати наступність поколінь і, таким чином, чітко сприяти публічному благу, цивільне право надає їм інституційне значення.  Однак гомосексуальні зв`язки не потребують особливої ​​уваги з боку юридичного законодавства, оскільки вони не відіграють згадуваної ролі для спільного блага.

Аргумент про те, що юридична легалізація гомосексуальних зв`язків нібито необхідна для запобігання ситуації, коли співжиючі гомосексуалісти втратять,  через сам факт їхнього спільного проживання, фактичне визнання їх загальних прав, які мають як особи та громадяни, є неслушним.  Насправді, вони завжди можуть відкликатися – як і всі громадяни, на основі своєї приватної автономії – до загального права захищати правові ситуації, що становлять спільне зацікавлення.  Натомість, з іншого боку, серйозною несправедливістю є посвя чення спільного блага та слушного права сім’ї як мету отримання дібр, які можуть і повинні бути гарантовані таким чином, щоб не завдати шкоди усьому суспільному організму (17).

IV. ПОЛОЖЕННЯ КАТОЛИЦЬКИХ ПОЛІТИКІВ

ПО ВІДНОШЕННЮ ДО ПРИХИЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА

ГОМОСЕКСУАЛЬНИМ ЗВ’ЯЗКАМ

10. Якщо всі вірні мають обов’язок протиставлення юридичному узаконенню гомосексуальних зв’язків, то католицькі політики зобов`язані до цього в особливий спосіб, на їм відповідній площині. По відношенню до проектів законів, сприяючих гомосексуальним зв’язкам, потрібно мати на увазі наступні етичні вказівки.

В разі коли вперше представлений законодавчому Зібранню проект права, прихильний узаконенню гомосексуальних зв’язків, католицький парламентарій має моральний обов’язок висловити ясно і публічно свій спротив і голосувати проти законопроекту. Віддача голосу на користь тексту закону такої шкідливої для спільного блага спільноти є вчинком, поважно аморальним.

В разі, коли католицький парламентарій має справу з правом прихильним гомосексуальним зв’язкам, вже установленим, він мусить протистояти в можливий для себе спосіб і зробити публічним свій спротив: йдеться про належне свідоцтво правді. Якщо не було б можливе цілковите скасування юридичного розпорядження цього типу, звертаючись до вказівок, складених в Енцикліці Evangelium vitae, “поступив би вірно, даючи свою підтримку пропозиціям, яких метою є обмеження шкідливості такого закону і прямуючих таким чином до зменшення її негативних наслідків на  культурній площині та публічній моральності”,  за умови, що буде “ясний і відомий всім ” його “особистий абсолютний спротив” по відношенню до прав цього виду і що залишиться втихомиреною небезпека згіршення.(18) Це не означає, наче в цій матерії закон, більш рестриктивний, міг вважатися справедливим правом або принаймні допустимим; навпаки, йдеться скоріше про слушну та обов’язкову спробу доходження до принаймні часткового знесення несправедливого права, коли його цілковите скасування не є в даному моменті можливим.

ЗАВЕРШЕННЯ

11. Церква навчає, що повага для гомосексуальних осіб не може в жодному разі вести до схвалення гомосексуальної постави або до узаконення гомосексуальних зв’язків. Спільне благо вимагає, щоб права визнавали, підтримували і захищали шлюби як підставу сім’ї, першої клітини суспільства. Юридичне визнання гомосексуальних зв’язків або зрівнювання їх з подружжям означало б не тільки схвалення постави, внутрішньо невпорядкованої та в наслідку зроблення її моделлю для актуального суспільства, але також загублення основних цінностей, що належать до спільного спадку людства. Церква не може не захищати цих цінностей з огляду на благо людей і цілого суспільства.

Його Святість Йоан Павло II під час даної аудієнції 28 березня 2003 р. нижче підписаному Кардиналові Префектові затвердив дані зауваження, ухвалені на пленарному засіданні Конгрегації Науки Вери, і наказав їх опублікувати.

Рим, в місцеперебуванні Конгрегації Науки Віри, 3 червня 2003 р., спогад святих мучеників Карла Луангі та товаришів.

Йосеф Кард. Ратцінгер

Префект

Анджело Амато, S.D.B.

Титулярний архієпископ Сіла

Секретар

1 Пор. Йоан Павло II, Розважання перед молитвою “Ангел Господній”,  20 лютого 1994 і 19 червня 1994; Виступ до Учасників Пленарного Зібрання Папської Ради у справах Сім’ї, 24 березня 1999; Катехізис Католицької Церкви, nn. 2357-2359, 2396; Конгрегація Науки Віри, Декларація Persona humana, 29 грудня 1975, n. 8; Лист до Єпископів Католицької Церкви про душпастирювання гомосексуальних осіб, 1 жовтня 1986; Зауваження, що стосуються відповіді на пропозиції законів про недискримінацію гомосексуальних осіб, 24 липня 1992; Папська Рада до справ Сім’ї, Лист до Головуючих Конференцій Єпископатів Європи у справі резолюції Європарламенту стосовно гомосексуальних зв’язків, 25 березня 1994; Сім’я, подружжя і “зв’язки де-факто”, 26 липня 2000, ном. 23.

2 Пор. Конгрегація Науки Вери, доктринальна Нота про деякі аспекти діяльності і поведінки католиків в політичному житті, 24 листопада 2002, n. 4.

3 Пор. II Ватиканський Собор, пастирська Конституція Gaudium et spes, ном. 48.

Катехізис Католицької Церкви, ном. 2357.

5 Конгрегація Науки Вери, Декларація Persona humana, 29 грудня 1975, ном. 8.

6 Пор. наприклад св. Полікарп, Лист до Филип`ян, V, 3; св. Юстин, Апологія І, 27, 1-4; Атенагор, Благання за християн, 34.

7 Катехізис Католицької Церкви, ном. 2358; пор. Конгрегація Науки Віри, Лист до Єпископів Католицької Церкви про душпастирювання гомосексуальних осіб, 1 жовтня 1986, ном. 10.

8  Пор. Катехізис Католицької Церкви, ном. 2359; пор. Конгрегація Науки Віри, Лист до Єпископів Католицької Церкви про душпастирювання гомосексуальних осіб, 1 жовтня 1986, ном. 12.

9 Катехізис Католицької Церкви, ном. 2358.

10 Там же, ном. 2396.

11 Пор. Йоан Павло II, Енцикліка Evangelium vitae, 25 березня 1995, ном. 71.

12 Пор. там же, ном. 72.

13 Пор. Св. Тома Аквінський, Summa Theologiae, I-II, ц. 95, або 2.

14 Йоанн Павло II, Енцикліка Evangelium vitae, 25 березня 1995, ном. 90.

15 Пор. Конгрегація Науки Вери, Інструкція Donum vitae, 22 лютого 1987, II. A. 1-3.

16 Пор. Св. Тома Аквінський, Summa Theologiae, II-II, ц. 63, або 1, c.

17 Крім того не слід забувати, що існує завжди “небезпека, що законодавство, визнаюче гомосексуалізм за привід до домагання прав, могло б на практиці спонукати осіб із гомосексуальною схильністю до її виявлення, а навіть до пошуку партнера з метою кращого використання юридичних можливостей”  (Конгрегація Науки Вери, Зауваження, що стосуються відповіді на пропозиції законів про недискримінацію гомосексуальних осіб, 24 липня 1992, n. 14).

18 Йоан Павло II, Енцикліка Evangelium vitae, 25 березня 1995, ном. 73.

2019-01-17T16:20:59+00:00