НЕ ЗНАЄШ, ЯК РЕАГУВАТИ? ЯК БУТИ АСЕРТИВНИМ ПО-ХРИСТИЯНСЬКИ

 Асертивність ( від англ. assertion) — здатність людини висловлювати власні погляди, не порушуючи моральних прав іншої людини. Передбачає також уміння реагувати на критику та рішуче говорити собі чи іншим «ні», якщо цього вимагають обставини. Сусіди занадто галасують, свекри нагрянули несподівано, на тебе повісили обов’язки колеги по роботі. 

Ти вибухаєш чи поступаєшся?

Любов пропонує інші стандарти. Розповідає Марія Кшемєнь. 23:00. Ти вимикаєш світло і згортаєшся калачиком під ковдрою. Після довгого робочого дня і різноманітних завдань мрієш про відпочинок і радієш, що вдалося вкластися в розумну годину. За декілька хвилин ти поринаєш в обійми Морфея. Аж ось із сусідньої квартири долинають звуки гучної музики, крики і сміх. Вирвана зі снути спочатку припускаєш, що хтось напевно не помітив, котра година, і коли погляне на годинник, то схаменеться й вимкне музику. Загортаєшся з головою в ковдру і пробуєш заснути, але швидко розумієш, що шум не стихає. Ти не можеш спати, злишся, в тобі наростає роздратування…

  Ти вибухаєш чи поступаєшся?

В таких ситуаціях швидко виходить на яв — а як у тебе з асертивністю? Найпоширеніші — два варіанти поведінки в таких ситуаціях. Або в пориві злості вриваєшся до сусіда і зриваєш на ньому свій гнів, при нагоді обзиваючи його і ображаючи, або ж занадто боїшся зробити будь-що, оскількистримує страх перед реакцією на прохання про тишу, тому залишаєшся в ліжку розчарована, ніч зіпсовано і злишся вже не тільки на сусіда, але ще й на себе саму, за власну неспроможність бути рішучою. Обидві ці постави — агресія і покірливість — є крайнощами можливої поведінки в ситуації, коли потрібно визначити межі. Десь посередині між ними є третій варіант поведінки, який і становить належну форму вирішення таких ситуацій. Йдеться про асертивність.

  Непопулярна асертивність

Є зовсім небагато психологічних тем, які в християнському середовищі мають таку погану славу, як асертивність. У повсякденному розумінні асертивність прийнято вважати формою егоцентризму чи егоїзму або ж просто відсутністю любові, готової до самопожертви. Здається, християни здебільшого вважають, що вони повинні дозволяти на те, щоб будь-хто порушував їхні межі, щойно має таку потребу. Наведу приклад :уяви, що до тебе приїжджає свекруха на два тижні, щоб допомагатидогляді за однорічною дитиною і водночас провести з твоєю сім’єю більше часу. Не секрет, що у свекрухи складний характер і вона хоч кого «доведе до кипіння». Ти, однак, постановляєш в дусі, що будеш триматись, будеш терпляча і знесеш все в ім’я любові.  

Вона така, як є…

Перші три дні важко і здається, що твій запас терпіння швидко вичерпається. Ти розмовляєш із чоловіком, який просить, щоб ти потерпіла ще трохи, бо «мама вже така, як є». Ти думаєш: схоже, це все ж твоя проблема і ти мусиш зробити більші зусилля. Наступний день розпочинаєш із новим запасом витривалості, але минає не так багато часу, а ти знову заведена. Свекруха починає без твоєї згоди наводити порядки в шафі, переставляти меблі, категорично порушує визначений розпорядок твоєї дитини. Невпинно критикує твій спосіб виховання і твердить, що за її часів ніхто так до дітей не ставився. Не подобається їй, як ти годуєш малюка, і години сну, на її думку, невідповідні… Водночас, вона постійно повторює, яка у тебе чудова дитина, як добре, що вона може бути тут з вами, що коли б не ви, то не мала би вже нащо жити. Ти чуєш у її словах вдячність вперемішку з критикою і почуваєшся геть розгубленою. Коли зрештою ти вибухаєш зі злості, вона обурюється, а ти за мить починаєш почуватися винною, адже «мама вже така, як є», «мама нас потребує» і то «я не вмію оцінити її допомогу». Зрештою йдеш до сповіді, маєш до себе претензії, що кілька разів ти зірвалась, священик каже, що потрібно бути терплячоюі… ти знову там, де починала. Під час наступного візиту свекрухи нічого не змінюється, все повторюється — вона є така, яка є, а ти не вмієш себе опанувати.  

Любов, яка вимагає

Ця історія — лише один із прикладів багатоманітних ситуацій, коли порушують наші межі, а ми в ім’я любові пробуємо це приймати. Відразу зауважу: насправді в цьому немає нічого спільного з любов’ю! Пригляньмося до Господа Бога — Він установив десять заповідей, яких мають дотримуватись ті, хто обрав віру в Нього. Чи Він їх змінює, коли ми пробуємо їх обійти? В жодному разі! То ми мусимо до них пристосуватися. Що це нам говорить про Його любов? Що вона є Любов’ю, яка вимагає, спонукає до розвитку. Правдиво і мудро ми любимо іншу людину тоді, коли одночасно любимо самі себе — поважаємо власні можливості та обмеження. Любов асертивна тоді, коли ми очікуємо від іншої особи поваги для власних меж. Коли хтось їх порушує, а ми це схвалюємо,скоріш ми погоджуємося на насильство, ніж чинимо це з любові. Мабуть, крайнощами такого стану речей буде, коли дружина погоджується на те, щоб чоловік її бив, адже «він слабкий», «він не справляється», «він мене кохає, тільки не вміє зупинитись». Виправдовуючи таким чином поведінку чоловіка, на жаль,тільки поглиблює неможливість змін. Також і ми, якщо схвалюємо зловживання нашою терпеливістю, тим самим погоджуємося на це і жодним чином не змінюємо такої ситуації. Повертаючись до прикладу з галасливим сусідом: якщо ми ніколи не дамо йому зрозуміти, що він нам заважає, ситуація з шумом може повторюватися щоночі. Сусід потребує не нашого мовчазного схвалення, а, мабуть таки, правди про свою поведінку — тільки тоді матиме шанс її змінити. Асертивність означає також дати комусь шанс до розвитку!  

Як бути асертивним?

Ми добре знаємо, що мудра теорія небагато допоможе, якщо вона не призведе до конкретних практичних настанов. Буденність часто вимагає від нас, щоб ми вміли відповідно повестись, не вплутуючись у ситуації, з яких не будемо задоволені. Ми вже знаємо, що ані агресія, ані покірливість не вирішать проблеми. Як тоді бути асертивним? Скористаймося нашим прикладом із галасливим сусідом. Як найкраще булоповестися в цій ситуації? Припустимо, що ти вирішила вже, що не хочеш втратити ніч через вечірку в сусіда. Накидаєш на піжаму щось більш-менш пристойне і йдеш до його дверей. Стоїш, вже хочеш стукати, але… що, власне, ти маєш сказати? Як? Що зробити, щоб, з одного боку, досягти бажаного ефекту, а з іншого — не образити сусіда і не зірватись на нього? Для цього є простий метод: ти мусиш побудувати повідомлення, виходячи з кількох принципів:

1.Скажи НІ. Повідом, на що ти не погоджуєшся, що конкретно тобі заважає, якої поведінки ти не схвалюєш. Це могло би звучати так: «Мені не подобається, що після 23:00 у Вас так голосно грає музика».

2.Поясни, ЧОМУ. Сказати «ні» — нескладно, потрібно ще пояснити, чому це порушує твої межі. В цій ситуації цезвісно, той факт, що ти не можеш заснути. Ти можеш продовжувати розпочату думку: «… я через це не можу спати, а завтра вранці я мушу встати на роботу».

3.Назви ПРОХАННЯ/ПОТРЕБУ. Висловлене «НІ», а також пояснення чому, — це все ще недостатня інформація: ти не вказуєш іншій особіяким чином вона може змінити свою поведінку. Обов’язково треба сформулювати, про що ти хочеш попросити або яку ти маєш у цій ситуації потребу. Додайотже: «…будь ласка, вимкніть цю музику», «я прошу, щоб Ви не шуміли уночі».

4.Пам’ятай про ВІДНОСИНИ. Навіть якнайбільш чемне повідомлення буде сухим, якщо ти не «приправиш» його любов’ю. Пам’ятай, що навіть якщо сусід страшенно розізлив тебе,далі маєш його любити. Варто, отже, доповнити класичну асертивність християнською любов’ю: ти можеш усміхнутися, подякувати за те, що вінслухався до твого прохання, потиснути йому руку, подбати про ваші взаємини. Адже йдеться не про те, щоб відтепер, зустрічаючись із сусідом на сходахви дивилися спідлоба одне на одного. Скоріше про відновлення ваших взаємин і можливість кращого порозуміння надалі! *

Марія Кшемєнь — християнський психолог, психотерапевт і тренер. Веде психологічні майстер-класи, побудовані на Слові Божому. Працює в психологічній консультації Християнського фонду «Голос у Пустелі».

Переклад для CREDO: Ольга Золотар DEON
Джерело: CREDO

2019-01-22T18:28:56+02:00