Слово Святішого Отця до української громади в соборі Святої Софії у Римі

 

Ваше Блаженство, дорогий брате Святославе, дорогі владики, священики, брати і сестри, я усіх вас сердечно вітаю і щасливий бути сьогодні разом з вами. Я дякую вам за вашу гостинність і за одвічну вірність, — вірність Богові та наступнику Святого Петра, — за яку вам неодноразово довелось платити дорогою ціною.

Входячи до цього святого місця, я з радістю споглядав ваші обличчя. Той факт, що сьогодні ми зібралися тут у братньому спілкуванні, спонукає нас подякувати також за багатьох тих, кого сьогодні немає поряд з нами, але які стали відображенням люблячого Божого погляду зверненого на нас. Насамперед я хочу згадати ці три особистості: перша — це кардинал Сліпий, сто двадцять п’яту річницю з дня народження якого завершуєте святкувати. Він хотів і збудував цю сповнену світла базиліку, щоб вона стала яскравим пророчим знаком свободи в ті роки, коли ви не мали доступу до жодних святинь. Однак, своїми пережитими стражданнями, принесеними в жертву Господу, він спричинився до зведення іншого храму, ще більшого і прекраснішого — з живих цеглин, якими є ви (див. 1 Петра 2: 5).

Друга постать — це єпископ Чміль, який помер сорок років тому і похований саме тут. Це людина, яка зробила для мене багато добра. У моїй пам’яті залишається живим спогад про те, коли ще молодим хлопцем я прислуговував йому під час Божественної Літургії. Від нього я довідався про красу вашої Літургії, з його розповідей дізнався про живе свідчення віри, глибоко вистражданої і загартованої страшними атеїстичними переслідуваннями минулого століття. Я дуже вдячний йому і вашим численним героям віри — тим, хто, як Ісус, впали наче зерно на хресну ниву, принісши плідний урожай. Тому що справжня християнська перемога — це знак хреста, наш стяг надії.

Третя особа, про яку я хочу згадати, — це кардинал Гузар, який був не тільки отцем і главою вашої Церкви, але й провідником і старшим наставником для багатьох людей. Ви, дорогий Блаженніший, несете його постать в своєму серці, і багато інших людей назавжди збережуть у собі його прихильність, доброту, невтомність і молитовну присутність. Ці свідки минулого були відкриті на Боже майбутнє, а тому сповняють надією сьогодення. Деякі з вас, можливо, мали ласку їх пізнати. Коли ви переступаєте поріг цього храму, згадайте й пам’ятайте про ваших батьків і матерів у вірі, тому що вони є тим фундаментом, який нас підтримує: ті, хто навчав нас Євангелія своїм життям, і сьогодні скеровують нас і супроводжують нас у нашій подорожі.

На шляху вашої римської громади міцним фундаментом є цей душпастирський осередок. Разом з іншими українськими греко-католицькими громадами світу ви чітко передали свою пастирську програму у одному вислові: Жива парафія як місце зустрічі з живим Христом. З них я би хотів підкреслити два слова. Перше — це зустріч. Церква є зустріччю — місцем, де ми зцілюємось від самотності, долаємо спокусу відмежуватися та закритися в собі; місцем, де ми набираємось сили, щоб відкритися. Тому спільнота — це місце, де можна поділитися радощами і труднощами, куди принести тягар свого серця, життєвих негараздів та сум за рідною домівкою. Тут Бог чекає вас, щоб робити вашу надію все міцнішою, бо коли ми зустрічаємося з Господом, все долається надією на Нього. Я бажаю вам, щоб ви завжди черпали тут поживу для земної мандрівки, втіху для серця, зцілення ран.

Друге слово, на яке я б хотів звернути увагу — слово живий. Ісус воскрес і є воістину Живим, і таким ми зустрічаємо Його у Церкві, на Літургії, у Слові. Тож кожна Його громада несе у собі пахощі життя. Парафія — це не музей спогадів про минуле чи символ присутності на якійсь території, парафія — серце місії Церкви, де ми отримуємо і ділимось новим життям, життям, яке долає гріх, смерть, смуток, кожен смуток, і зберігає серце молодим. Якщо віра народжується із зустрічі і промовляє до життя, то скарб, який ви отримали від ваших предків, буде гідно збережено. Таким чином, ви зумієте передати безцінні дари вашої традиції і молодим поколінням, які приймуть віру насамперед тоді, коли вони сприймуть Церкву як близьку і живу.

Я хотів би також висловити слова вдячності багатьом жінкам, які у ваших громадах є апостолами милосердя та віри. Ви є цінним даром, бо якнайкраще свідчите віру в Господа багатьом італійським сім’ям, коли через турботливу та ненав’язливу присутність своїм служінням дбаєте про людей. Я прошу вас розглядати свою виснажливу і не завжди вдячну працю не лише як роботу, а як місію: ви є опорою в житті багатьох людей похилого віку, ви є сестрами, які допомагають їм не почуватися самотніми. Несіть Божу розраду і ніжність тим, хто на схилі віку готується до зустрічі з Ним у вічності. Це велике служіння ближньому, миле Богові, за яке я вам дякую.

Я розумію, що хоча ви тут, ваше серце вболіває за вашу країну, і йдеться не тільки про почуття любові, а й про тривогу, особливо через лиха війни та економічні негаразди. Я прийшов сюди, щоб сказати вам, що я з вами — близький до вас серцем, своєю молитвою, я з вами, коли звершую таїнство Євхаристії. Там я прошу Князя Миру, щоб зброя замовкла. Я також Його прошу, щоб ви більше не були змушені йти на такі великі жертви заради того, щоб забезпечити гідне життя для своїх близьких. Я молюся, щоб у серці кожного ніколи не згасала надія, але щоб відновлювалася відвага йти вперед, відвага завжди починати знову. Дякую вам від імені всієї Церкви, і усім вам та людям, яких ви несете у своїх серцях, уділяю своє благословення. І прошу вас, будь ласка, моліться за мене.

Франциск

 

2018-01-29T18:52:44+00:00