Як розпізнати, чи ваша спільнота або лідер мають характеристики, близькі до секти?

 У яких рухах і громадах найчастіше доходить до зловживань? Як зрозуміти, що лідер перетворюється на гуру? Які етапи відходу від Церкви? Розмова з фахівцем. З отцем Емілем Смоляном OP, директором Домініканського центру інформації про секти та нові релігійні рухи, розмовляв Давід Господарек.

Чи до Домініканського центру інформації про секти та нові релігійні рухи звертаються католики із сумнівами і тривогами щодо своєї спільноти?

— Порушення в католицьких групах і душпастирствах становлять зараз більший відсоток справ, якими ми займаємося. Люди приходять до нас із різними сумнівами щодо поведінки лідерів, пропагованих поглядів, способу управління.

Якось я розмовляв із людиною, яка турбувалася про родича; він перебував під впливом групи, яка готується до майбутнього катаклізму. Її члени в зв’язку з цим повинні накопичувати запаси і кардинально змінити свій стиль життя.

Найбільше занепокоєння, однак, викликало те, що лідер, через якого говорить на зборах нібито сам Ісус, закликав хворих не вживати ліків. Бо Бог має бути тим, хто зцілить їх безпосередньо і надійно. Я знаю подібний випадок, який закінчився смертю дитини. Група молилася за її воскресіння — на жаль, дива не сталося. Лідер переклав відповідальність на батьків, віра яких, на його думку, була замалою.

Я помітив, що багато сьогоднішніх лідерів нагадують коучів, як за формою, так і за змістом (вбраним у побожні формулювання). Коли лідер спільноти перетворюється на ґуру секти?

— Часто захоплення чимось новим усуває здоровий критицизм. Саме тому в процесі прийняття різних пропозицій так важлива розсудливість. Існують певні інструменти, які можуть допомогти нам у пастирській роботі. Однак ми ніколи не повинні відмовлятися від того, що маємо і що було нам передано як плід Традиції. Це було би, м’яко кажучи, дурістю.

Пізнаючи історію Церкви, ми відкриваємо у ній велике багатство, його слід розумно використовувати і за його допомогою оцінювати цінність так званих «новинок». Часом ми хочемо бути оригінальними, бо щоденна вірність Церкві та Євангелію здається не дуже привабливою і навіть нудною чи просто провінціальною і несучасною.

Як стати ґуру? Це може загрожувати будь-якому лідеру, так само як і пиха. У нашій гріховності ми любимо вихваляти себе, хочемо, щоби саме наші ідеї та рішення переважали. Лідер, який перетворився на гуру, стає переконаним у своїй унікальності та у тому, що він особливо вибраний Богом. Він вважає себе непомильним, переконаний, що має абсолютну правду і знання щодо Бога, людини і світу.

Про Христа, апостолів, Богородицю, святих, Церкву, літургію, догмати, моральні вимоги часто такий лідер висловлюється нешанобливо і по-дилетантськи, одночасно з нарцистичним почуттям винятковості, яка в багатьох викликає безкритичне захоплення. Цей тип надзвичайної аури може також складатися з харизми та дарів, які має лідер-ґуру. Вони дозволяють йому близько спілкуватися з Богом.

Одна з особливостей таких лідерів — це також авторитаризм, спроба постійно контролювати інших, наказувати і карати інакомислячих. Однак поведінка лідера має потрапити на придатний ґрунт.

У групах трапляються люди, які зміцнюють лідера в його унікальній ролі. Незрілі самі вони не можуть нічого вирішувати щодо свого життя. Вони бояться приймати рішення, передаючи відповідальність всемогутньому лідерові, який має бути ліками проти всіх їхніх страхів. Якщо щось не вдасться, вони перекладають вину на того, хто прийняв рішення, в цьому разі — на лідера, який зазвичай робить те ж саме, але щодо них.

— Чи якісь групові процеси, самосвідомість спільноти можуть підштовхнути до сектантських тенденцій?

— У книжці «Еклезіальність релігійних об’єднань» єпископ Вєслав Шміґєль згадує ексклюзивність як одну із загроз для здорового функціонування спільноти. Жодна з груп не може закритися на спільноту Церкви. Почуття вибраності та місія, яку ми отримуємо від Бога, звісно, не є чимось поганим.

У крайніх випадках це може призвести до елітарності та, як наслідок, до ізоляції від інших груп і спільнот. Група може мати переконання, ніби вона — єдиний зберігач істини, тільки в ній діє Святий Дух. Члени групи впевнені , що краще знають, як тлумачити Святе Письмо, тому ставлять себе понад Учительський Уряд Церкви.

Єпископ Шміґєль говорить про три етапи відходу груп від Церкви. Перший із них — переконання в своїй винятковості, закритість на інші групи і переконання в особливій вибраності. Наступний етап — ізоляція і дедалі сильніша критика Церкви та протидія їй. Нарешті останній етап — відкрите позиціонування себе поза Церквою.

Якщо на першому етапі існує можливість виправлення таких груп ієрархією Церкви, то на останньому етапі можна лише видати заяву про те, що ця група відокремилась від Церкви і попередження вірних про її руйнівні дії.

В історії харизматичних рухів з’явилися спільноти, які попри те, що виросли при парафіях чи монастирях, перетворилися на протестантські групи поза Церквою…

— Тут я звернуся до наступного тексту, цього разу єпископа Анджея Семенєвського, під назвою «Розкол. Харизматична спеціалізація?» Автор перераховує список харизматичних груп, які відійшли від Церкви. Там також наводиться розмова про людей з нашого домініканського середовища [«Бочка» —відоме в Польщі домініканське студентське душпастирство у Кракові].  

Ми можемо назвати кілька причин відходу. Перша — це фальшивий екуменізм, який використовується для того, щоби перетягнути людей на свій бік. Друга — це формація у спільнотах. Вона може бути недостатньою або ґрунтуватися на тому, з чим ми дедалі частіше стикаємося: на формаційних матеріалах протестантських спільнот. Їхня теологія у багатьох аспектах відрізняється від вчення Католицької Церкви, а іноді навіть суперечить йому. 

  Мене постійно дивує те, що в багатьох групах лідерами можуть стати люди, не підготовлені до цієї функції. І нарешті те, що постійно забувається: кожна харизма підлягає розпізнаванню пастирів. Сьогодні часто абсолютизується власний досвід у протиставленні до 2000-річної традиції Церкви.   

 Звісно, така недбалість може бути і з боку Церкви. Папа Франциск говорив про це, зустрічаючись із єпископами Бразилії, де спостерігається масовий відтік вірних до євангельських і п’ятидесятницьких спільнот.

Чи характер спільноти — наприклад, що вона належить до харизматичної неокатехуменальної або традиціоналістичної течії, — сприяє виникненню тривожних тенденцій? Чи можна сказати, що деякі спільноти безпечніші за інші? Хіба було таке, щоби розарієва група вийшла з Церкви?…

— Досвід роботи наших осередків показує, що в харизматичних чи неокатехуменальних групах, де дуже сильна роль катехитів, частіше доходить до зловживань. Це не означає, що такого не може статися в інших групах. Кожна група складається з конкретних людей зі своїми недоліками, прагненнями, талантами, досвідом, упередженнями і сумнівами.

Навіть якщо група діє в Церкві, має затверджені статути, програми формування, — це не запобігає можливим зловживанням. Коли ми потрапляємо до нової спільноти, ми не повинні бути вільними від критичного мислення. Маємо застосовувати принцип обмеженої довіри, як при керуванні автомобілем.

І тут я, мабуть, вас здивую. В одній із парафій домогосподарки зустрічалися для молитви на розарії, обговорювали різні теми, готували святкові випічки. Через надмір роботи настоятель з’являвся у них досить рідко, обмежуючись відвідуванням різдвяних зустрічей. Виявилося, що лідер групи належить також до турецького руху Мевляна. Зустрічі при парафії, де вона проводила свої медитації, були початком вербування в групу. Вона запрошувала вибраних жінок до себе, де за чаєм відбувався черговий процес індоктринації.

Як люди, відповідальні за групи, ми повинні пам’ятати, що не всі, хто приходить до нас, мають добрі наміри. Деякі групи приходять, орендують кімнати у парафіях, щоби легалізуватися, використовують авторитет Церкви.

Хтось може запропонувати свою допомогу настоятелю, наприклад, безкоштовно провести курс надання першої допомоги на парафії. Після зустрічі виявляється, що на сторінці цієї групи з’явилися фотографії та інформація про те, що група співпрацює з парафією. Але при глибшому аналізі можна побачити, що поширюються погляди, які суперечать католицькій вірі, під якими ніхто при здоровому глузді не підписався .

— У 2017 році єпископ Анджей Чая в доповіді на тему «Проблема пентакосталізації християнства» вказав на деякі зловживання, прямо називаючи їх загрозою для ідентичності та єдності Церкви і духовного блага католиків. Зокрема він згадав так звану придверну сповідь, молитви за зцілення поколінь, протестантизацію католицьких спільнот. Як сталося, що ці проблеми з’явилися і що їх навіть пропагують священики?

— Перш за все, треба знати, що таке моя ідентичність як католика. У мене склалося враження, що для багатьох це вторинна реальність, і навіть менш важлива. Але на чому тоді мав би полягати екуменізм і міжрелігійний діалог? Аби розмовляти з іншими про мою віру, треба самому знати, хто я, що є предметом моєї віри.   Читайте також: Теологічна комісія ЛКУ про «придверну» сповідь  

Ще св. Петро казав, що ми маємо бути готовими захищатися від тих, хто намагатиметься перевіряти справжність надії, яка існує в нас. Ідеться про апологію, тобто про захист віри, про що ми забуваємо сьогодні. Іноді для нас важливіше мати добру атмосферу, ми не порушуємо складних тем, аби ненароком когось випадково не образити, бо якийсь «відлучений брат» або віруючий зовсім у щось інше почуватиметься погано.

Але ж ідеться не про те, щоби когось образити. Ми можемо зробити багато хороших справ разом. Проте я не повинен мовчати від сорому за те, що я католик, бо це покаже мої сумніви. Якщо я не знаю, хто я, не знаю вчення Церкви, то бездумно прийматиму дедалі абсурдніші твердження. Тут велику роль відіграють пастирі, обов’язок яких полягає в догляді за спільнотою.

Як католики, ми повинні дотримуватися вчення Церкви, але створюється враження, що ми часто намагаємося створити свій власний гібрид, бездумно приймаючи різні новинки. Історія Церкви вчить, що такі ідеї ніколи не закінчуються добре.   Читайте також: Єпископи попереджають: ці об’явлення Церква відкинула

  Що стосується існування таких проблем, труднощів, спокус і поділів, то треба бути реалістом. Вони з’являтимуться до другого пришестя Христа. Аби тільки ми з усіх сил трималися нашого Спасителя, Церкви і Традиції, — і це дозволить нам подолати наші труднощі та щораз глибше входити в життя як людям дедалі більше утвердженим у вірі та зрілим у дії.

В Україні, як приклад харизматичного лідера-ґуру і групи, яка відійшла від Церкви, крім інших (о. Григорій Планчак, с. Марія Баран, «Печатка Живого Бога», тернопільська «Секта “Джерельце”), відома секта догналітів («Підгорецькі отці»), створена колишнім католицьким священиком Антоніном Догналом. Переклад CREDO за матеріалами: Давід Господарек, Aleteia
Джерело: CREDO

2018-08-02T20:13:44+00:00